Бачиш — це тільки подряпина,
зачепила хвостом божевільна комета.
З часом вчишся не довіряти
всьому, що надто гарне і показне.
Звідки світло, якщо немає тріщин?
Полиск ряхтить — лисячий, хитруватий.
Злива крізь дах дірявий періщить,
варта твоя — безсонна й незгасна ватра.
Бачиш, червоне — це кров, а чорне — кіптява.
Шрами опуклі та вигоріла трава.
Просто в лице пітьма випускає кігті,
поки у тебе зі зброї лише слова.
Серце зірветься вгору, між гілля потрапить,
буде гойдатись, доки шлях собі не пропалить.
Знаю — болить, але це тільки подряпина,
розчерк пера, зарубка на дереві пам’яті.
2019