Амазонка

Ти вільна, як вітер,
Тож коли ти заходиш до зали,
Зчиняється буря. Я тебе не забула.
Коли ти смієшся,
З’являється блиск, як на вістрі кинджала.
Мені про тебе багато казали.
Наприклад, що ти вбиваєш так само легко, як любиш.
Що можеш заплести до кіс буревій
Чи виткати з вітру сорочку
Що цілиш наосліп у точку
Із відстані тисячі кроків
Що після ночі з тобою зникає зі скронь кілька років
Зриваються камені з серця. На щастя.
Що вся історія твого народу
Набита у тебе на передпліччях і зап’ястях
Всі жінки твого роду
Вигином брови зупиняли ворожі стріли
І носили серця у сталі
Мали солону шкіру від морського вітру
І легенд, що про них складали
Всі жінки твого роду знали,
Як заговорити біль і що вишити на долю
Коли не було червоних ниток, фарбували їх соком
Коли не було чорних — кров’ю
Крізь усі твої парфуми проступає запах диму
Прикраси маєш такі, що зброю можна заряджати ними
За твоїми снами можна прокладати стежки
І малювати карти, де стоять ворожі частини
Твоїми словами можна будувати мури
Твоїм мовчанням — розбивати стіни
Твої пальці пропахли такими степовими зіллями,
Що їх вип’єш — забудеш усе, що є
А справжнє ім’я твоє
Знають лиш ті, хто тобі його дав
І ті, для кого це було останнім,
що вони почули