Ах, ці літні, ці червоні вишеградські ранки,
Коли раз у раз на сходах б’ють дверима,
А знадвору чуть блаженний крик трамваю!
Як тріпочуться упоєні фіранки!
Щастя! Щастя? (Не виходить рима).
Я схопилась і співаю, і співаю.
………………………………………………….
Завтра день останній (день останній!) в школі.
А в суботу будем вже у Черношицях,
Черношицях, де цвітуть тепер “акати”.
Там опівдні вкриють острів голі,
А увечері Стецько затягне “Гриця”
І Євген всіх буде проводжати.
– Олю, ах, ходім!.. – І рвучко тріпонулись коси.
Милий міст, Влтава мрійно-зизоока,
І фіялкові на злотнім тлі Градчани.
В Черношицях?.. Певне, свищуть коси,
І верта Оксана з-над потока,
І Олег без Оксани.
……………………………………………………
Чом не їде той – Могучий-Світлий? –
Виноградник мій стоїть розквітлий.
1927