Літак підніме тебе,
і ти відчуєш сльози на щоках.
Земля пішла з‑під ніг,
і тобі здається,
що це життя пройшло повз тебе.
Повертаєш його назад
і враз розумієш,
що це вже було.
Ця мелодія вже вела колись тебе,
ця рівнина була пустельна,
і туман над шляхом
падав легкими пасмами.
Твій народ чекав тебе:
і той, хто грав на площі,
чекав тебе,
і зранені, перед полем шибениць
чекали тебе,
і сміливі, горді, красиві,
з мечами в крові
чекали тебе.
Але ти пройшов поруч,
і зараз очі багатьох
дивляться тобі в спину.
Ти щулишся,
але я нічим не можу тобі допомогти.
Літак підніме тебе,
і ти станеш поряд із простором,
і будеш мізерно малий.
Єси музика наша.