Close
Леся Українка

4. «Сонечко встало, прокинулось ясне…»

Сонечко встало, прокинулось ясне,
Грає вогнем, променіє,

І по степу розлива своє світлонько красне, –
Степ від його червоніє.

Світлом рожевим там степ паленіє,
Промінь де ллється іскристий,

Тільки туман на заході суворо синіє,
Там заляга він, росистий.

Он степовеє село розляглося
В балці веселій та милій,

Ясно-блакитним туманом воно повилося,
Тільки на хатоньці білій

Видно зеленую стріху. А далі, – де гляну, –
Далі все степ той без краю,

Тільки вітряк виринає де-не-де з туману;
Часом могилу стріваю.

В небі блакитнім ніде ні хмаринки, –
Тихо, і вітер не віє.

Де не погляну, ніде ні билинки,
Тиха травиця леліє…