Close
Аттила Могильний

4. «Напевно, ми скоро забудемо…»

Напевно, ми скоро забудемо
давні казки і в ніч
вийдемо так непомітно,
як падає світло з вікон,

і так, як під чорними вежами
перша шеренга русичів
зв’язувалась поясами,
бредучи по коліна в снігу,

і розбивалися вершники
в синіх плащах шовкових,
і різдвяними стьожками
майоріли чужі прапори.

Схопимо десь таксівку,
і в оксамитовій тиші
наші губи стануть легкими,
як сніг на ліхтарях,

а в будинках з химерами
привиди мирно питимуть
з англійської порцеляни
духмяний індійський чай.