3. «Ти прийдеш навесні.»

Ти прийдеш навесні.
                          Із блакитних
                                          і синіх
                                                   осель
заклубочать дими,
                        і падуть
                                  на них стріли
                                                    навскісні,
і по чорних колодах,
                           наче звір,
                                        сповзе
                                                 корабель
і ударить грудьми
                        у мальовану
                                        браму
                                                пристані.
Ще й мальовану
                     дивним,
                               лихим
                                       візерунком
                                                      заклять,
нескінченним орнаментом
                                   долі,
                                         кохання
                                                    і смерті:
на закурених вежах
                          сурми
                                  понуро кричать,
у крикові їхньому —
                          голі ми.
                                    Голі,
                                          та вперті.
І сповзе корабель.
                         І ударить грудьми.
                                                  І шукай
тоді наших
              по всіх
                       незліченних
                                       причалах
                                                   і корчмах.
Розпадеться князівство,
                               і манірній
                                            величі —
                                                        край,
і котитися світом
                   нашим довго
                              і марно
                                   тамованим
                                               ордам.
Ти прийдеш навесні,
                         в білій куряві,
                                         білій
                                              і золотій
від таких нетутешніх
                           повір’їв,
                                      і марень,
                                                  і буднів,
і побачиш:
               на обрії
чорні цяточки
                  кораблів,
наче очі,
            відкрились
                           і дивляться,
                                          і невідступні.