Виходиш з роботи
і в магазині на розі,
спершись ліктями на стійку,
випиваєш свою чашку кави.
Друже, озирнися:
чого ти такий самотній?
Твоя юність пройшла,
твоя зрілість нікому не потрібна,
твоє майбутнє – безхмарне.
Вночі прокинешся
і відчуєш спрагу:
таке враження,
наче тебе розстріляли.
Встанеш, вийдеш на кухню,
ковтнеш чогось
і ввімкнеш транзистор.
– Амадею, дай мені розраду.
– Людвігу, примири мене з долею.
– Джоне, у вас там теж іде сніг? –
Друже, ти живеш в епоху телефонів.
Набери номер і чекай:
ніч лусне, і явиться вона –
музика для тебе і тільки для тебе.
І тоді відчуєш прикрість –
тебе стандартизували,
і зрозумієш,
що навіть немає кому поскаржитись.
Увійдіть, щоб отримати доступ до ваших улюблених поетів та віршів.