Десь давно
в стукоті коліс
і в зеленій піні м’якої мови на вокзалах,
чи в покручених алеях Другого саду,
чи посеред мосту на Труханів
дівчину цю зустрічав,
бо пам’ятаю
штивний дотик її рук
і несподівану відвертість губ і очей.
Змінилось ім’я,
змінилось обличчя,
але все ж
білий пісок робить її золотавою
і губи її вимовляють
слова з Книги життя.