Close
Аттила Могильний

1. «Я не відаю, що творю…»

Я не відаю, що творю:
лінія снів –
прокреслена між минулим і мною,
але повертаюсь в минуле, туди,
де катери вперше
входять у води затоки:
під жовтим листям –
свинець і сталь, а згори –
катери вайлуваті
і шелест води біля борту.

Я люблю тебе, моя любов.
Туман осідає
важкими краплями на метал.

Піди зі мною,
щоб я не повернувся:
осінь –
це спалах узлісь у тумані
і стрімкі силуети катерів,
спрямовані все далі.