Золота дужка вгорі, у вечір заговорена зоря,
тисяча і одне треба, люди, що заколихали свою самотність,
а самі вибухнули на вулицю,
під будинки і магазини, на сірі ложі балконів.
Хтось, бачу, всідається в квітці яблуні,
хтось завмирає у ліхтарному колі.
Не треба нічого боятися, лиш розуміти, – гавкнув пес.
А ми нічого не зрозуміли, думали – хоче нас укусити.
Так і пішли лякані у свої книжки: ти розгорнув кущ історії,
я взялася за виткий виноград чужих щоденників.
А місяць уже набрав повне відро світла, і розлився,
і розізлився на нас – ідіть собі далі, ріжте життя, мов хліб.
Увійдіть, щоб отримати доступ до ваших улюблених поетів та віршів.