Зірвешся посеред ночі, намацаєш поруч дитину.
Так тихо, що чутно, як трава пробиває землю,
як проростає ненависть з отруйного й непростимого,
як тінь літака із останніх сил по землі повзе
за тисячу кілометрів звідси. Занадто близько,
аж лускає шкірка серця – притисни, щоб не боліло.
Щоб сина не розбудити, лежати мовчки, як листя
лежить на землі, яка повертатись йому велить.
Усі туди повернемося, наші маршрути незмінні.
Ти – світло, ти – тінь від світла, зникають координати.
Найважча плита – тому, хто розкидав це каміння.
Допоки ти – у мені, ти зі мною, ти будеш тривати.
2014