Є.Маланюкові

“Занадто панська — Польща. З нею важко.
Гидке — московське: вірний твій холоп,
Сміття твоє, підніжок твій Івашко.
З такими жить — добра нам не було б.

Туди нам треба глянути, за море.
Хоч і далися турки узнаки,
Та тільки з ними лад якийсь утворим.
О Боже, пронеси часи тяжкі”.

І, може, й блисла би, соколю-вовче,
Одна усім просторам булава,
Коли б не поховало Ярополче,
Коли б не погребла тебе Москва.

Прага, 1924

Жабиний хор не дасть собі спокою,
Стави дзвенять, стави дзвенять — гудуть:
Не комишем вони, не осокою, —
Позаростали струнами, мабуть.

А місяць став і світить, як найнявся,—
Тече вогнем, спадає, як роса…
Він через те так важко й підіймався,
Що стільки срібла ніс у небеса.

Вгорі горить, палає світлоликий,
Внизу гудуть, видзвонюють стави —
І ніч пливе під п’яную музику,
Облита сріблом з ніг до голови.

Прага, 1927