Це ранкове повітря наповнене пташиним лементом,
і все, що лишилося в долонях,
на пересохлому мілководді ліній долі-
піщинки з холодного пляжу, темні вогнища затінків,
засохлі річкові лілії.
я розгубив все своє еґо,
з цього складалося дитинство
з різних комплектів леґо, так-так,
із зорельотів, вантажівок, літачків автівок, кораблів, місяцеходів –
все це розчинилося на старому килимі,
мов післяобідня сонячна пляма.
Я розгубив своє еґо,
не впізнаю обрисів знайомих тіней,
що ніби старі перини,
набиті чорним пір’ям янголів
намагаюся з’єднати певні детальки,
але проміння із пилом знову змішалося,
і горобина на сусідньому подвір’ї
увійшла в ще одне літо війни вже зсохлою,
чіпляється гіллям,
хтось розгубив моє еґо, скаржиться,
допоможіть мені зібрати
все моє листя і ягідки в один комплект