Я так рідко говорю з тобою, боже.
Рідше хіба що турбую рідних дзвінками.
Теплішає осінь в розкреслене гіллям небо,
Несхоже на твою подобу. Небо губиться під ногами
Насторожених перехожих, клаптями вилітає з кишені
Твоєї — подерте, зранене, лягає в канаву
Зі слідами від куль. У порожній мішені
Стою я — в мене ти цілиш знаками і ділами.
Для чого ти дав мені стільки слів?
Я навіть не вмію складати добрі рими —
Тільки вивчаю мову відсутності назв,
Ріжу небо шрифтами — не чуєш, мовчиш.