Вона жива й нежива
Лежить у полі нерухомо.
Не зранять соняшні слова
Передосінньої утоми.
Над баштами сонні оси,
Замовкли коники в стерні,
І ледве чуть, як в гущині
Тече червоноките просо.
І дві копи — плече в плече —
Над нею тужать злотомитрі,
А літо бабине в повітрі
Комусь на смерть кошулю тче.
За магалою мріє млин,
Немов приколотий метелик.
Не чути вітру з верховин:
Ласкава тиша сон свій стеле.