Вечоріє. Мла стає на морі…
Тихше б’ється хвиля в береги…
Гаснуть звуки. В їх безладнім хорі,
Ще чутніша тиша навкруги.
О, провіснице німої ночі,
В присмерковій явлена добі!
Хто з живих до тебе не охочий,
Подих вічний чуючи в тобі?
Ринь же, звуки гасячи вечірні
На принишклу землю звідтіля,
Де в безодні вічности безмірній
Світотвору тиша вигрімля!