Вечірня прохолодь мені у серце віє.
Цей рік був – як осінній ліс,
де ледве пахне ще шавлія
І небо дивиться крізь прозолоть беріз.
Моя осіння туга, лагідна і ніжна,
Крізь срібло згаслих вечорів
Пливе, як лебідь білосніжний,
У смутку тихому покинутих ставків.