В листопаді, місяці тихім,
Елоіза прияла мир, —
Абелярове мертве тіло
Наближалось під Параклет.
Довершився подвиг любови,
Що кохання перебула…
— О, возлюблений! Серцем чистим
Зустрічаю тебе!
І, як повну по вінця чашу,
Я підношу д’гори його —
Видить небо і бачать люди
Невгасиму рану мою!
Бо — возлюбений! — легко в душах
Нести муку любови нам,
Але з тіла, що догорає,
Хто кохання зніме тягар!
…І тремтіла жовтава свічка
У блідій восковій руці,
Як востаннє стрінувши мужа,
Елоіза втратила мир…