Петрові Морозу
український поет
мусить писати римовані вірші
пішли ви…
тягти на собі черепашу ношу викривленої історії
хвороби з підозрою на алкоголізм
хоч
можна о 12-й вночі вповзти у мушлю майстерні
приятеля і пити з ним до ранку закусуючи запахом свіжої олійної фарби і тирси підрамників
забувши зателефонувати дружині, так, про всяк випадок…
зранку стовбичити біля магазину разом із воронням яке чорними ґудзиками пришите до пальта снігу
і як дадаїст вправлятися з коренями слів доходячи до повного абсурду
— алкоголь продають з 11-тої —
знати що естетика трикутних кіл і еліптичних квадратів замкнеться у чорному квадраті
— а в очах чорніє насправді —
читати спеціяльну літературу про алкоголізм — і дивуватись скільком із наших не пощастило
згадати що шевченко також був…
і півгодини бути щасливим від порівняння
не згадуючи:
бодлера — квітникаря
верлена — рембо — паризьких богемників
еліота — банкіра ялової землі
павнда — радіокоментатора і психа (на переконання американських військових)
на ріках вавилонських уже нічого не висидиш
— бо ти не квочка —
на берегах сени: 14 тисяч художників намалюють аби продати
джоконду: голу чи з бородою — байдуже
аби не впізнав її да вінчі — він не знав про copyright —
на межиріччі гудзону та іст-ривер — поетом у нью-йорку — голубом небесним —
знаєш з останніх вістей що 138 тисяч наркоманів тричі на день займаються голкотерапією —
а гомосексуалісти та лесбійки — брати і сестри милосердя — любов’ю до ближнього
а гебреї чекають на месію
що ж залишається:
несплачені борги
виклик до суду
квиток до белґрада
— ручка — папір
— засохле чорнило — чорна кров комп’ютера —
і ця наркотична залежність: записувати слова
— коли морфологія схожа до морфію —
чи не боїшся передозувати?
— питають —
бо кохаються у мистецтві одноразових шприців
із засохлою людською кров’ю