У дзеркалі борозниться зморшка нова.
Відмовитись від чародійства — значить своєчасно старіти:
вимішувати голіруч рутинні глинодні,
вбирати ніздрями запахи розораної ріллі,
новонародженого хліба,
волосся немовляти.
Вийти на світло з утроби кам’яної печери — й осліпнути.
Тепер — ступати навпомацки, за музикою в грудях і животі,
тамуючи танці зірок під шкірою — колючі, трясця!
Насправді невелика плата, якщо розібратися.
Витрусити з кишень рештки драконячої луски,
зростися з тутешнім чоловіком, щоб дати йому й собі продовження.
Виходити в глуху ніч, коли всі поснуть, щоб обійняти безвість.
Така тепла й рідна ця чорна синь, коли пропускаєш крізь себе —
і нічого не можеш вдіяти.
Заламуючи собі руки за спиною,
споглядаючи смертельно поранених,
розтрощену порцелянову пам’ять,
кволі зелені паростки, яким не судилося заколоситись.
І тільки раз у ніколи зриватися —
щоб стерти болючі спогади
понівеченій дитині.
2019