ти впізнаєш своїх по задавненій, вічній печалі
по зачаєній втомі, по чорній веселій люті
по тому, як довго вони мовчали
перед тим як уперше сказати “люблю тебе”
а декого впізнаєш за відсутністю, за порожнечею
за словами, яких ніхто не почує, ніхто не промовить
за розпачем, що виділяє звертання у реченні
за мовчанням залізним, гранітним або мармуровим
час згорнувся мов кров, мов сувій прадавнього краю
у порі рівнодень намагаєшся дихати рівно
оповісти своїм, як темрява відступає,
далі жити над прірвою, говорити із прірвою
доводити прірві, яку називали богом
що герої без сумніву люди, безжалісно смертні
часом загублені між забобонами та засторогами
чекають світанок крізь тисячоліття смерку
чекають коханих крізь тисячоліття втоми
чекають веселку крізь тисячоліття дощу
рятують нескорених і незнайомих
виборюють кров’ю стежку до власного дому
нехай буде їм’я їхнє, воля нехай не вщухне
хай омине їх скорбота і невідомість
хай їхні дороги завжди ведуть безпечно
хай буде з ними піхота, арта і зенітні
хай оминають уламки та кровотечі
нам буде із ким бороти цю порожнечу
нас буде кому зустріти у кожному світі