Тут пишний храм стояв колись, а нині
Серед піском занесених руїн,
Старе шатро нап’явши, бедуін
Куняє в спеку… Хмар високих тіні
Пісок мережать…
Ні дерев, ні гір.
Пантрують тиші два старі верблюди…
Та, даючи дитині висхлі груди,
Співає бедуінка, тоскний зір
Втопивши в даль німого краєвиду,
Під небо те, що їй лишив гяур,
Понад піски, де не лишили й сліду
Кілька держав, народів і культур.
Увійдіть, щоб отримати доступ до ваших улюблених поетів та віршів.