Це таке щастя – нічого не отримувати просто так,
без надірваних жил, набряклих вен і втрат поіменних,
утримуватись із останніх сил на вежах і блокпостах,
коли брат біснуватий зриває і топче твої знамена.
Коли вітер штурхає в спину – ось тобі, вставай та іди,
із туману черпати дірявою чашкою відпочинок,
коли раптом гіркотою вистрілюють молоко та меди,
що їх приносить незнайомець із лагідними очима.
Це таке щастя – кращого не вигадати – безтямне:
входити в кожен день, як у дім, де нікого не знаєш,
це таке щастя – не пам’ятати легкості буття,
такої нестерпної, а тільки дуже довгу дорогу до неї.
Це таке щастя – випробовувати власне терпіння,
не потрапляти в рейтинги, не здихати на ранкових нарадах,
засинати в будиночку поміж снігами – і головне:
не любити нічого – крім того, що любиш насправді.
Не знаходити часу, видаляти телефонні номери,
стояти під громом і градом, тримаючись за слова.
Без права на заперечення, без можливості вийти із гри,
це таке щастя – і нехай воно, чорт забирай, триває.
2015