Темний ієрогліф відмикав
тінь качок над озером і осінь.
Ключ Господній віднесла ріка
сад бажань, як пуща. Плодоносить
вимоклої сливи тінь.Не спиш
пізнаєш по звуках батьківщину.
Тогорічним снігом світ ліпи
яшмою води і дном години.
Вимерз сад бажань – і угорі
час тисячоліть, як дим розвіявсь
у повітрі знаки підборідь,
знаками очей не володіють,
гибіють, протявши біль і сніг,
батьківщин минулих вовчі нори,
отвори свідомості й вогнів,
здихавшись самотності й покори.
Зосередиш погляд на траву,
із вчорашніх сутінок, зі схову:
сніг народить землю цю нову,
в метрвім тілі, цю прохору мову
здичавілих воїв і мечів,
довкгих снів і пагорбів зелених,
виокруглить пелюстки свічі
берег річки золотої глини.