уже не порахуєш дні зими —
страсного тижня.
та абрикоси вибухнуть за мить,
а потім вишні
кудись, де ліс загублений в росі —
четвер же чистий —
свою німоту ранком принеси,
сховай під листя
сховай її в найглибшому яру,
де небо вище,
де віриш що усі колись помруть.
знайди там тишу
і дев’ять днів під пахвою носи
її безмовно.
на десять днів воскреснуть голоси
і буде Слово
розказуй не про тих, хто на хресті —
а під хрестами
про хрест, який до смерті донести
ледь сили стане
про смерть, яку хтось смертю подолав
і тільки сниться
про хати, що хтось домом називав
пусті очниці
і про рушник, що на одній стіні,
яка вціліла,
тремтить під снігом, сам неначе сніг —
такий же білий
про перехрещене у перший день вікно
малярним скотчем
і про ненависть, що з тобою за одно
«не каюсь, отче»
розказуй все. пронизуй до колючиць
випльовуй лихо
ще ряст цвіте. топчи його, топчи
і дихай
дихай
Увійдіть, щоб отримати доступ до ваших улюблених поетів та віршів.