Close
Василь Махно

сніг летить з останніх століть…

сніг летить з останніх століть
і сторожа обдерта стоїть
і стинає ті голови вражі

і солодку звізду на язик
аби голос згорівши не зник
бо не вимести з горла ту сажу

чи в різдвяну сльоту на дворі
заблудились варяти й царі
обминаючи світ і господу

на чолі письмена на руці
на столі як свічки в молоці
божих слів нерозгадані коди

хтось вписав в цей святий циркуляр
на самітниць і кінчених лярв
на п’яниць з пролетарського кодла

тільки тягне грекиня ту нить
і століття навпіл надломіть:
видно чорний квадрат чорне коло

ліній рівні ряди голоси
хто сторожу за кого просив
відгортаючи сніг як завісу

півстоліття лежить горілиць
в головах сонми збуджених птиць
і два кола утворюють 8

самота у металі числа
мідь осіння у шкіру вросла
письмена як ікони зчорніли

але там ні шиша ні гроша
тільки дуля і “на хрен душа”
й птиці дзьобають зерно неспіле

суєта з тебе ліпить страшну
до століть прикипілу вину
дар твій вимокне ув алкоголі

апокаліпсис ствердлих осіб
аби місце ніхто не посів
ніби циркулем виріжеш в колі