І.
відлунюй в мені до нестями тривай у мені
роздряпуй ощадливий простір живи що є сили
я бачу назустріч повзуть заблукалі вогні
ялини занурили в небо свої самостріли
гори у мені говори не стихай ні на мить
задавнена відстань між нами глевка й безіменна
так лагідно рот обпекли мені вохра і мідь
тепер я мовчатиму скажеш усе замість мене
такими губами цілують хіба що до ран
такими руками торкають хіба що востаннє
у тріщині неба світанок постане як храм
і все що єднає відомим і видимим стане
буди в мені звіра співає розгойдана вись
і ліс шелестить до своєї кошлатої пастви
лежати б отак горілиць та над нами дивись
птахи дуже низько летять ніби хочуть упасти
ІІ.
сестро ребром зачеплена за буденність
бачиш триває бунт опалого листя
в чаші дощів залишилося на денці
ми причастилися осінню і спаслися
сестро втікачко з дому і від адама
ми зачаїлись у часі нас небагато
я твою крихкість жодному не віддам
осінь пора грітись попелом від багать
сестро по шию занурена у неспокій
теплий нектар твого дихання гусне в”язко
осінь стягнула дротами оливкові локони
отже нічого не бійся і не пояснюй
сестро півсвіту взявши собі на груди
в неба на тілі гоїш надріз поздовжній
сестро повторюй цю послідовність рухів
як особисту помсту місяцю жовтню
сестро пришпилена стрілкою на годинник
осінь вичерпує список своїх призначень
це збіг обставин бій із чужою тінню
сестро поплачемо доки ніхто не бачить
хтось тебе косами сестро припнув до втоми
осінь в мішках небес не забракне солі
наших коханців тіла давно охололи
сестро це осінь час визначатись хто ми
ІІІ.
ще не зима ще на гіллі тугий шепіт яблук
ше не зима ще ліси — переповнені храми
снайпере цілься у вутлий газетний кораблик
встромлений у гущавину панорами
будь милосердним нехай він загине відразу
серце з паперу горить та продовжує битись
чуєш ступають по вістрях дороговказів
троє білявих братів ці вигадливі вбивці
ще не зима ще обманюй тримай мене міцно
ще не зима зав’яжи мені очі туманом
нам ще до страти заледве залишився місяць
світ замерзає — горіти не будемо марно
дихай на зблідле чоло не послаблюй обіймів
швидко займуться кленові прострілені крила
скоро нам золото й попіл осядуть на вії
скоро зима зафарбує нас намертво білим
контури тіл наші губи і крики протесту
з шепотом яблук лісів до останнього слова
вписані щільно в глибини її палімпсестів
ми ще народимось ми заговоримо знову
2013