Close
Левко Боровиковський

Рибалка

Після бурі дівчинонька
З Дону воду брала:
«Чиє хвиля веселечко
К берегу примчала?

Чи того рибалоньки,
Що вірно кохала,
Що від нього до зіроньки
Ніченьок не спала?..»

Пливе човен — та вже його
Вода затопляє;
Та на човні знайомого
Рибалки немає.

Буйний вітер з дальніх сторон
Хвилю наганяє;
Понад Доном чорний ворон
Кряче й промовляє:

«Ой покинув рибалонька
Човник і весельце
Та затопив у Донові
Вірненькеє серце».

Ой утопив рибалонька
Та й мовив річима:
«Пливи, човне й веселенько,—
Де вірна дівчина!

Нехай човен мені буде
Замість домовини;
Хай весло поставлять люде
Хрестом на могилі!»

Close
Євген Гребінка

Рибалка

Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь!
Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!
Вона в Сулу тече у нашій стороні.
(Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь.)
На річці тій жили батьки мої
І панства чортів тиск: Василь, Іван, Микола,
Народ письменний, страх,
Бував у всяких школах,
Один балакає на сотні язиках.
Арабську цифиру, мовляв, закон турецький,
Все тямлять, джеркотять, як гуси, по-німецьки.
Подумаєш, чого-то чоловік не зна!
Да не об тім, бач, річ. Усю торішню зиму
Рибалка ятером ловив в тій річці рибу;
Рибалка байдуже, аж ось прийшла весна,
Пригріло сонечко і з поля сніг погнало;
У річку сніг побіг, і Оржиця заграла,
І ятір, граючи, водою занесла.
«Уже ж вона мені отут сидить в печінках,
Ся річка каторжна! —рибалка став казать.—
Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень,
жінко:

Піду я до Сули скажену позивать!»
І розні деякі казав, сердега, речі,
Із злості, як москаль, усячину гукав;
А далі почепив собі сакви на плечі,
У люльку пхнув огню, ціпок у руки взяв
І річку позцвать до річки почвалав.
Чи довго він ішов, чи ні, того не знаю;
Про те ніколи сам Рибалка не казав;
А тільки він дійшов, як слідує, до краю.
Сула шумить, гуляє по степам.
Рибалка дивиться і очі протирає:
Не вірить сам своїм очам,
Бо по Сулі — чорти б їх мучив матір —
Пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам
І бідного його ниряє ятір!
Здихнув Рибалочка да і назад поплівсь.
А що, земляче, поживибвсь?

Ось слухайте, пани, бувайте ви здорові!
Еге, Охріменко дурний:
Пішов прохать у повітовий,
Що обідрав його наш писар волосний.