Працювати, не підіймаючи голови.
Не втрачати притомності від новин.
Обертатись по колу в одному дні,
де немає нічого, окрім війни.
Ані крихти крику, ні краплі сліз,
ані жалю за тим, що було колись.
Ми залишили житла, а в них — серця,
або ж дому тримаємось до кінця,
поміж рідних стін, чотирьох кутів —
там збувається все, що лиш ти хотів.
Наші вічні предки з глибин землі
зупиняють удари, щоб ми змогли.
Наша чорна лють, як живе пальне,
безперервно штовхає тебе й мене,
За міста, по яких — “Ураган” і “Град”.
За руїну ріллі й спопелілий сад.
За дитячий біль і старечий страх.
За життя, розвіяні по семи вітрах.
Ми — стеблини, що звиті в тугий канат,
Ми — ріка, що звучить, як одна струна.
Ми — мурахи і велетні водночас,
нам ще небо втримати на плечах.
Нам ще світу незнану любов нести,
по кістках переможеної темноти.
23.03.2022