Close
Женя Васильківська

Поет

Твої уста — канва, де квіти
прийдуть. Бадилля геть.
Прозорими петлями безхмарної синяви
закрився хрест.
Тьмяно горять спокійні лямпади,
голос хрустить наддертим крилом.
Твої слова — глибока стежка,
якою часом проходить Бог.

Close
Максим Рильський

Поет

Не ваблять торжища, і оргія не надить,
І марно точиться, немов солодкий плин,
Музика в далечі. Серед суворих стін
Німу розмову з ним суворий хтось провадить.

Ще хвиля — підступом царицю пишну вкрадуть,
І встануть вояки на поклик як один,
З орлиним клекотом, — і в згарищах руїн
Тіла подоланих і коні будуть падать.

В Агамеменоновім золоченім шатрі
Вожді посходяться. Їх голови старі
На голови богів у правім гніві схожі.

Кому ж судилося підняти вбивчий лук
На того, хто питво на вквітчаному ложі
П’є із Гелениних рожевоперстих рук?

26.02.1928

Close
Юрій Тарнавський

Поет

За Бодлером

Каже дівчина поетові : “Твої очі
є два сині телевізійні екрани,
що показують два різні види
на битву твого життя з драконами, що загрожують людству.

Твої уста є, мов зорі —
далекі не тільки від неправди, а й від усього.
І взагалі, як від кривавого вчинку,
не можна відірвати очей від твоєї краси.

Та я покохаю очі більш практичного вжитку,
і уста, яких, коли захочу, могтиму доторкнутися.
Проведу моє життя в спокої, і в покоях, чуючи, як проростає
крізь мої пальці, мов трава, сало на животі мого чоловіка”.

Close
Василь Симоненко

Поет

Я жив не раз, хоч не в одній оправі,
Вмирав не раз і знову воскресав,
Серцями людськими, мов каменем, кресав,
Втопивши біль у віковій заграві.

Тоді, як ви плелися невеселі,
Опутані кайданами в катівні,
Мартинови під ваші сни наївні
Мені стріляли в груди на дуелі.

Я не вмирав. На прив’язі міцному
Мене, мов пса, покірні холуї
Тримали в закутку холодному, тісному,
Закинувши в віддалені краї.

Та не піддавшись зарібку легкому,
Я не прислужував ніколи і нікому.

09.02.1956