На розколотих вістрях
я поставила б високі могили,
боронила би сонце
від мрійливої тіні, що плаче,
перекинула б градом
недопите перепелом жито,
розмела б над садами
білу мряку, що затьмарює зелень.
На поляні, де хмара
загорнула дорогу в узлісся,
запалила б ліхтарні
із дебелих стеблин дивини —
і шуміли б струмками
переламані променем весни,
відпливаючи в море,
до безсніжного краю медузи.
І на гілках, де тиша
білим цвітом зашерхла, як іній,
спрямувала би подув
в неймовірну блакитну пустелю —
хай снують понад чолами
дощові, розкуйовджені хмари —
краще в небі розбитись,
як ходити безводними межами.
Краще в темній криниці
на розбитому році стояти,
підіймаючи погляд
до болючого перстеня світла,
як над теплими чашами,
притулившись душею, лежати,
чи тремтіти галузкою
на замерзлому дереві тиші.
Увійдіть, щоб отримати доступ до ваших улюблених поетів та віршів.