Невіра

Помер не Бог, а димовий бовван,
Та зродять знов скляні міста ще міт.
Хоч не помре кохання, лиш вогонь,
Без іскри попіл зродить полумінь.
Не знаємо, чи Бог живе, чи ні,
Як кажемо упевнено, що вмер.
Хоч ми жили мільйон вогненних літ,
Не видно жару ласки дотепер.
Сама невіра палить — це димар,
Що нас виводить із Єгипту скла,
І розпач сам — сірник, свячення кар.
Із попелу сердець — вугілля, пал.
Бо навіть скло є Бог; із горна — світ.
О, віри, з серця та з уму, світіть!