Небо туманного ранку наприкінці лютого –
як смужка незасмаглого передпліччя того, хто спить
невинно, хай навіть вбиває чи зраджує уві сні;
небо невинне.
Як немовля, що розлило молоко,
як кошеня, що дряпнуло руку господаря,
навіть над Біркенау, навіть над кабульським аеропортом –
небо невинне.
Перед тими, хто щулиться, коли в сусідній кімнаті
падає книжка зі столу – небо не винне.
Що найняло речників-недорік і
шахраюватих заступників – небо не винне,
воно не мусить розумітись на людях.
Що, біжучи довго, ми впадемо, а не злетимо –
небо не винне.
Я й «голе небо», під яким спав мій дід у час жнив
і довгих літніх гулянок, –
згортаємося калачиком так туго, як можемо,
і засинаємо обережно,
щоб одне одного не поранити.
Увійдіть, щоб отримати доступ до ваших улюблених поетів та віршів.