вони поволі стають муміями
від них попередніх майже нічого не лишилося
їхні легені бухикають коли їм заманеться і живуть власним життям
їхні серця тріснули мов стара кришталева ваза
їхні руки втратили силу й опустилися
а пальці безперервно тремтять
наші дні
тривають не з ранку до ночі
вони німіють на вітрі ніби від холоду
збиваються в купу як голодні прочани
і бредуть в обдертих одежах за горизонт
до невідомого життя
вони колишуть утомлений голос відчаю й надії
що треба йти
не стояти на місці
що відпочинок буде
бу
де
2023