На широкім ведеться світі:
Пожадане щастя — ген-ген!
…Так прийшов на щасливі Таіті
Нещасливий Ґоґен.
Ось він світ, що душа жадала —
Споконвічний простоти край!
…Вістрям пензля мов лезом кинджала
Серце власне тамуй і край!
Ось вона, глибина остання,
Всіх чуттів первина!
…Повертає він з полювання…
Зустрічає його Вона…
Достигають плоди і строки…
Невблаганна старість іде…
Світе тихий! Світе широкий!
Ложе людей!
Прозрівай! Прозирай, Ґоґене!
Ти — на грані. Ти — сам. Твори!
О, прозріння благословенне,
На межі нової пори!
Просявай же обрії дальні!
…а коли догориш —
Він повісить тебе в їдальні,
Неминучий Париж…
І очиці мружачи ситі,
Позіхатиме, — voila!
…Золоті, далекі Таіті…
Заповітна земля!..