Морський орел, шугаючи все вище,
З очей зникає. Море й самота
Ідуть на нас. Усе лютіше свище
Холодна бора. Пінява й крута
Вирує хвиля. Падаючи скісно,
Вона кренить розхитаний баркас, —
Тоді глибінь підводиться на нас,
І серцю в грудях холодно і тісно!
І очі прагнуть знову, хоч на мить,
Того орла узріти тінь знайому…
О, мудрокрилий! Він летить
Додому!