Close
Остап Сливинський

Limbo

Пагорби поночі були ніби розкидана постіль,
В якій закублились птахи. Пам’ятаєш:
Можна довіряти лише випадковим знахідкам,
Я знайшов рештки чийогось пальта,
Що зачепилися за весло. Купища одягу
Нагадують лише секонд-генди й
Концтабори, а тут? Велике прання, яке
Нам влаштовує цілонічний туман?
Ніби готель відкрили над гладдю озера —
Запалені нічники просвітлюють воду наскрізь,
Пожежна драбина веде у донні піски.
Можна заночувати в повітрі, аби земля
Не напирала у сни разом зі своїм перетлілим
Цвинтарем! З цілим жмутом ображених
Пальт, понівечених черевиків і шапок!
Треба вважати, щоб не одягти мертву сорочку,
Наприклад. — А досить не зачинити вікно
Перед нетлею, що переносить вірус іншого світла.
Дія одного зі снів відбувалася в гардеробі,
Яким починається протилежний світ.