Як тобі, братику, в тих роках?
Зими холодні, кишка тонка,
Київ великий, усе нове,
Пиво гірчить, але стріху рве.
Як тобі, братику, що болить?
Скільки хороших і скільки злих?
Скільки вибоїн і скільки ям
Ділять дорогу між “ти” і “я”?
Нижуться спогади, як різьба,
Що, вже бувало, що ніч не спав?
Било щосили під дих життя?
Викурив перші п’ятнадцять тяг?
В сумі за домом іще не вчах?
Як тобі, братику, шум общаг?
Сотні облич, між якими рух –
Пошук, кого би назвати “друг.”
Ти пристібнися – життя несе.
Буде ще, братику, в тебе все,
Друзі, що долю про них просив,
Чиста любов невимовних сил,
І між лекційних рядів німих
Трапиться та поворотна мить:
Знаки і звуки, тепер живі,
Враз заплетуться у перший вірш…

З ним і просяде твоя тюрма.
Буде усе.
Головне – тримай.

Не повертай зі своїх шляхів,
Дні без вагання приймай лихі,
Не визнавай над собою чин,
Смійся, допоки ще є над чим,
Більше пороги чужі топчи,
Вчися любити і жити вчись,
Цілься на обрій, радій і пий,
Все буде добре.

А доти спи.

Поки відходить весняний день,
Поки майбутнє до тебе йде,
Поки навколо пітьма мовчить,
Поки між нами декада – щит,
Поки у блоці димить сусід,
Поки на Ямі, назло усім,
П’яні хіти в унісон кричать,
Я берегтиму твій сон крізь час.

(2021)

Маленькому АНДРІЄВІ КИТАСТОМУ присвячую.

А… А… А-а-а!
А-а… А… А…
Ходить місяць і зоря
Через гори і моря, —
Це ж до нашої дитини
Ходять гості з України:
Ясен місяць і зоря
Через гори і моря…
Через гори і моря —
Ясен місяць і зоря…
А-а! А-а-а!
А… А… А…

А-а! Лю-лі-лю!
Я дитя своє люблю.
Ой ви, гості з України,
Придивіться ж до дитини —
Чим не сокіл крилатий?
Чим не місяць золотий?
Ясен місяць золотий,
Мій синочок окатий…
А-а! А-а-а!
А… А… А…

Спи, маленький, лю-лі-лю!
Біля тебе я не сплю.
Ой ви, гості з України,
Придивіться ж до дитини:
Це ж дитина не проста,
Моя зірка золота,
Моє щастя, моя кров,
І надія, і любов.
А-а! А-а-а!
А… А… А…

Спи, маленький, лю-лі-лю!
Я вартую, я не сплю.
Я для тебе долю прошу,
Щоби ріс такий хороший!..
Щоби сміливий такий!..
І розумний, і меткий!..
Щоб найкращий на весь рід! —
Щоб прославив свій нарід.
А-а! А-а-а!
А… А… А…

Спи, синочку, лю-лі-лю!
Недаремно ж я не сплю:
Будеш ти, як дуб, високий,
Чорнобривий, ясноокий,
І сміливий, як Богдан,
І своєму слову пан,
І, як лицар, хоробрий,
І до матінки добрий…
А-а! А-а-а!
А… А… А…

Спи, маленький, лю-лі-лю!
А я долю тут молю,
Щоб ти серце мав просторе:
Перетерпіть горя море,
Зраду юд і торгашів,
Клевету товаришів,
І всіх тих, що злом горять,
Бо не знають, що творять…
А-а! А-а-а!
А… А… А…

Спи, мій зайчик, лю-лі-лю!
А ще долю я молю,
Щоб ти йшов, як день по світу.
Щоб умів життя любити,
Щоб як фенікс оживав,
Щоб і падав, а вставав!
Щоб і падав, а вставав…
Щоб, як пісня оживав…
Спи, маленький, лю-лі-лю!
А-а! А-а-а!
А… А… А…

Я за тебе туту не сплю.
Я вартую сон твій, сину,
Серцем лину ж в Україну…
З неї ми в світи пішли,
Всі моря перепливли,
Тільки ж серце там лишили
І забути не змогли.
А-а! А-а-а!
А… А… А…

Виростай же, сину мій!
Виростай же, орле мій!
Будеш ти щасливий, сину,
І на вільну Батьківщину —
В край, де ми на світ взялись,
Ти повернешся колись
З сонцем волі в ясний день,
В громі битов і пісень.
А-а! А-а-а!
А… А… А…

Прийде волі ясний день,
Переможних грім пісень.
Виростай, синочку чулий,
Щоб про тебе всі почули —
Всі країни. Вся земля,
Ріки, гори і моря!..
І та слава, як зоря,
Хай горить і не згоря.
А-а! А-а-а!
А… А… А…

Спи, синочку, прийде час
І любов розлучить нас;
Пароплави мчать морями,
Літаки під небесами,
В океанах кораблі
І великі, і малі, —
Ними ти помчиш в імлі
До великої землі.
А-а! А-а-а!
А… А… А…

Хай любов же та в світах
Просвіщає тобі шлях.
Прийдеш, сину, в Україну
І згадаєш цю вилину,
Цю хвилину і цю мить —
Коли світ навколо снить,
Тільки матінка не спить —
Береже спокою мить…
А-а! А-а-а!
А… А… А…

Ходить місяць і зоря
Через гори і моря.
Ходять гості з України —
Виглядають тебе, сину, —
Ясен місяць і зоря —
Через гори і моря…
Через гори і моря —
Ясен місяць і зоря…
А-а! А-а-а!
А… А… А…

1955 рік

Вузли доріг затиснуті на горлах сіл. Знов сняться сни минулі.
Сідають дні, мов птахи, на хатах і розгортають крила вітру.
Скриплять колиски: “Синку, спи, накрию сном тебе, мов листям мирту,
лиш не ходи, хлоп’ятко, в ліс, бо вовк тебе у лісі з’їсть, ой люлі!”

Співає на шляху піхота: “Не стелися по землі, барвінку!”
Пан сотник лютий: “Покрутило б язики вам, покручі прокляті!”
Ударило у мідь дороги, мов у жовтий бубон, сонце дзвінко,
кийки проміння б’ють червоним верблем у калюж рудяві лати.

Під спів піхоти сходить вечір. Ще в розприслім сонці сяє зброя.
Вже ніч. До зір пришпилені кокарди літаків. Ніхто не будить
розквітлих квіттям снів дитячих,
і не бачили,
не знали люди,
коли зоря спинилась над колискою майбутнього героя.

Перед сном,
замість овечок,
вона рахувала
всі
його
поцілунки.
А він усе цілував
і цілував,
щоб вона втратила лік
і далі
не могла
заснути.