Людська мудрість торкнула б місяця
Якби скласти книжки на стос,
Та безмірно над нею виситься,
Та над всім воздвигся Христос.

Від розстрілу — розтління атому
В лютім сяйві земний окрес —
І на нього (лиш тло Розп’ятому)
Тінь гігантську вергає хрест.

Підійнявшись над виром розпаду,
Поборовши в собі мерця,
Він вартує, всерівний Господу,
Бо ще вірить в людські серця.

Міттенвальд, 1947

Як тіло приросло до дерева хреста,
і витекла з очей живиця зору,
тоді дощами зашморгнулася сльота
і вимила з обличчя змору.

Людина підійшла до нього.

На сон лягали в чашку роки,
аж в черепі закільчилась тернина.
Крізь темряву біліли мертво щоки,
очиці двоїли задавнену провину.

І відійшла в життя людина.