На зупинках — маршрутки і кава в картонній тарі.
У під’їздах — розписані стіни і давній дим.
Теплий грудень стікає болотом у білу старість,
Щоб у спогадах стати моментом колишніх зим.
Вранці жовті зіниці панельок горять у вікнах,
Розкладаючи пазли із тих, хто покинув сни.
Знахабнілі круки завиваються в чорний вихор
І хриплять у прокльонах, складаючи пісню з них.
Ранній сніг — на багні. У калюжах — сміття і хмари.
Зарубцьовані шрами сіріють в старій корі.
Давні боги засіли до ранку в порожніх барах
І крізь музику й вітер не чують, як виє ріг.
У провулках бродячі собаки гарчать у тишу.
Рік сповзає лавиною в вічність, і шлях простий:
Час іти. Нерухомих піймати завжди простіше.
Неважливо, куди і для чого,
та час іти.
(2017)