Кожного ранку — те ж саме,
Небо шаліє від жару.
Літо спливає ночами,
Повними співом склотари,
Тихим музлом із колонок,
Звуком петельно-скрипучим…
Літо спливає полоном
І розманіжено мучить.
Кожна опівніч — як сповідь,
Просто без слів або речень.
Я наливаю, щоб знову,
Вкотре за нинішній вечір,
Висіяти через сито
Довгі понурі години.
Зараз би хоч покурити
(Чорт, я ж давно вже покинув),
Вийти у заспане місто,
Попід засвічене небо,
І крізь каштанове листя
Бачити, як коло тебе
В пізніх оселях трамваїв
Їдуть додому планети…
Все, що тебе не вбиває,
Робить із тебе поета.