Доки ти наближаєшся, листопаде,
з-під сухого листу пробивається конюшина.
Сонячне світло заліплює очі — і ми
більше
нічого
не бачимо.
Ані сивини на плодових деревах,
ані стежки уздовж ріки,
всіяної кістками.
Ані розпачливих написів
на лев’ячого лігва столітніх стінах.
Ми віддали свої очі сонцю
за мерехтливі брязкальця й перестиглі плоди.
Солодкий сік, який стікає по підборіддю.
Пестощі вогняних лисиць.
Намацала шкаралупу каштана
в кишені
куртки кольору хакі.
Вкололася — і прозріла.
Ті, що ідуть на смерть, вітають тебе, листопаде.
2020