Ці дзеркала у долонях, що роблять нас кращими,
аніж ми є насправді –
такі коштовні й дорогі, такі дорогі та коштовні –
привчили нас до нових облич –
без них і себе не впізнаємо.
Навіть вулиця вбрана у фільтр піщаної бурі,
а яблуня опустила руки – завмерла –
не збере вже розсип білих крапок на темній землі.
Собака поправляє свій портрет у калюжі.
Кішка підчищає хвостиком фотографію.
І тільки старий чоловік вріс у трюмо верби –
вдивляється у дерев’яне свічадо –
і не бачить себе, і безжально плаче.
(с)20|20