день дощу коли я тебе хочу
коли вогкість волосся і слів
вітром трави сплелись з опівночі
а я хочу щоб ти мене сплів
як вінок із рогозу і глоду
як стежки що зійшлися у шлях
я іду за тобою у воду
а з-під мене тікає земля
уплети мене в мокре волосся
поклади у кишеню й забудь
день дощу сльозопадом голосить
я тону в тобі поки ми тут
завтра шлях врешті дійде додому
розпадеться й засохне вінок
я мабуть не скажу вже нікому
як ми разом до нитки промокли
як стікало додолу мовчання
ламкість пауз і прянощі слів
тільки дощ без кінця і початку
і коса — її вітер розплів