Весняний вітер віє листям ржавим.
Снує туман. Земля стопила сніг.
Чому ж Ви там, за брамою Варшави,
Чий брук співа під кроком ніжних ніг?
Чому ж Ви там? І тут хвилясті хмари,
Весну крізь ніч ворожать зорі й тут,
Вартують мій весняний сум примари,
Весняні сни сріблясту млу прядуть.
Вже скоро. Ось — вже вітер пружить крила,
До сонця п’яна попливе земля.
Невже ж отут, де знов життя пригріло,—
Не розцвітем навіки — Ви і я?
1922