Дубе, чому ти черкнув
небом завішене урвище ?
(“Все, що під місяцем вирите,
сповниться струменем …”)
Дай хоч в прогалинах, в просіках,
висню запінене золото,
вип’ю навощене полум’я
що перетліло крізь кров —
і на померклій галяві
вирощу вовчими ночами
луку, де всі твої трави
відпливуть через серп.
(“Все, що при бéрезі зігнеться,
сповниться проблиском …”)