Зоряний легіт
усіх
водоспадів
землі
в цьому дощі заблукав
і шукає,
і плаче.
Рейд у тумані,
як в золоті,
а кораблі
в безвість ідуть,
розтають
і згасають неначе.
Літо води
у прозорих
цямринах
долонь.
Літо оцих королівен,
крізь відсвіт
кульбаби
далі ідуть.
Все проминає,
і знов
все починається
рейдом,
туманом
і кораблями.
О будівничі!
Занурте
дзвінку
пилу
в плесо дерев,
обважніле,
м’яке,
гаряче,
наче груди варязьких
вагітних,
молодих
королев,
що на світанку заснули
і сни
невідомі
бачать.
О будівничі…
Як молоде вино,
наливаємо
наш
корабель
в чашу прозору
оцих риштувань
у сосновому
золоті,
що, наче мед,
струменіє
із ран
дерев
в дзенькіт сокир,
в метушню теслярів
і потужні
удари
молотів.
О будівничі…
Фортеця і ви —
це все.
Камінь фортеці в траві —
наче оса
в бурштині.
Все —
в переливах мечів,
і хвиля бурштину
несе
в літо долонь кораблі —
неземні,
навісні,
ясні.
Увійдіть, щоб отримати доступ до ваших улюблених поетів та віршів.