І
йшов вулицею
і не помітив
коли посмішка
випала мені
з обличчя
покотилась
бруком
безшумно
ніби водомірка
кам’яною рікою
ІІ
хтось знайшов на вулиці
посмішку
крутив у руках
оглядав
намагався зрозуміти
чи бува
не зламана
чи не пошкоджена
чи викинута
а чи справді загублена
припасовував до себе
приміряв перед
дзеркалом
врешті
залишив собі
ІІІ
контури тіл стікають
довгими ринвами
зору
блукаю містом бо
посмішку загубив
серед зубатих ротів
каналізаційних люків
серед брудних
потоків
людських
тіл
тепер
посмішкою моєю
хтось усміхається
до цього міста
а я тільки
плачу
до нього