у час обідній днів погожих
випускають нас
із наших тіл
аби ми згадали
як виглядає сонце
ми схвильовані:
з наших долонь
проступає миро
а із горла вилущується
пісня –
ми ще не хмільні
але вже співаємо
голосами
сплітаючись
нас позбавлено пам’яті
тому ми безтурботні
тіла наші зяють пусткою
лежать на купах
як одяг у пральнях
в одних завиває вітер
у інших – в’ють гнізда птахи
ми щасливі
ми щасливі
бо п’ємо стиглі сонця
забувши
що невдовзі нас знову
зачинять у наших тілах
і віддадуть
на поталу
снам